Тема 8. Наш край у 1900-1939-х р.

Урок 3. Події Української революції на території краю у 1917-1921-х роках

План

1. Події національно-демократичної революції 1917-1921 рр. на Волині.

 

1. Події національно-демократичної революції 1917-1921 рр. на Волині

Події, які відбувались на Волині в період діяльності Центральної Ради

В лютому 1917 р. в Росії відбулась буржуазно-демократична революція, яка повалила самодержавство. На Волині про події в Петрограді дізналися, коли в Луцьку 4 березня командувач Особливої армії у своєму наказі оголосив про відмову царя Миколи від престолу. Волиняни з великим ентузіазмом сприйняли Лютневу революцію 1917 року. Aдже, значну роль у поваленні самодержавного режиму відіграли і солдати запасного батальйону лейб-гвардії Волинського полку, який дислокувався тоді у Петрограді. Тоді ж, у березні 1917 року, в Луцьку була скликана Українська громадська рада, яка утворила міську управу, де більшість складали представники національних українських  організацій, що виникли після повалення царизму («Українська громада», ТУП, СВУ та інші).

Крім Тимчасового уряду та його місцевих органів, у період Лютневої революції в Україні створюються ради робітничих і солдатських депутатів. У містах і селах Волині вони з’явились упродовж березня 1917 року.

Особливістю суспільно-політичної ситуації в Україні було й те, що після Лютневої революції тут сформувалася ще одна впливова політична сила – Українська Центральна рада. Однією з найважливіших подій початкового періоду революції на Волині було створення у квітні 1917 р. Волинської української ради – представницького органу УЦР в регіоні. ЇЇ організаційне оформлення відбулося 10-12 травня на Волинському українському з'їзді, що проходив у Житомирі. Загалом проведення різноманітних з'їздів було характерною особливістю того часу. Протягом весни-літа 1917 р. на Волині відбулися з'їзди вчителів, селян, духовенства, кооператорів, інших верств населення.

Важливим проявом піднесення національної самосвідомості була українізація армії. На Волині у цей період формується українська “синьожупанна” дивізія.

11 червня 1917 р. відбулись установчі збори Луцької ради солдатських, робітничих і селянських депутатів: обрано тимчасовий виконавчий комітет,  в якому переважали представники ліберального політичного спрямування, що визнавали владу Центральної Ради.

Значний вплив на подальший розвиток подій на Волині справив більшовицький переворот у Петрограді в жовтні 1917 р. Звістку про нього населення краю сприйняло далеко не однозначно. Наприклад, Луцька міська дума висловилася категорично проти взяття влади більшовиками.

Луцька міська дума підтримувала проголошення Центральною Радою Української Народної Республіки. З цього приводу 8 листопада було організовано урочистості. У кафедральному соборі відбулося урочисте богослужіння. У листопаді 1917 року над міською управою замайорів український жовто-блакитний прапор.

Але під впливом агітації більшовицьких організацій РСДРП (б) і підтримці революційних солдат 126-ої піхотної дивізії на Волині все гострішою ставала боротьба за «владу рад». 17 грудня з Луцької Ради силоміць було усунено частину представників від національних партій. Утворено більшовицьку раду робітничих, солдатських і селянських депутатів. Разом з тим це не означало, що в Луцьку і взагалі на Волині перемогла радянська влада. Міська рада, в якій все ще переважали представники українських національних партій і організацій, все ж відхилила намагання більшовиків ухвалити й оголосити резолюцію з вимогою передати всю владу радам.

На початку 1918 р. російські більшовицькі війська під командуванням генерала Муравйова почали наступ на Україну. Невдовзі й сама Центральна Рада змушена була залишити Київ, переїхавши на Волинь, – спочатку в Житомир, а потім у Сарни.  Незабаром більшовики просунулись і на Волинь. Однак в лютому цього ж року українські частини, що наступали з району Ковеля, разом з німцями перейшли в контрнаступ. 19 лютого українські і німецькі війська зайняли Луцьк, а 2 березня 1918 р. – Київ, куди повернувся уряд УНР.

Разом з тим, не зважаючи на військові успіхи, непорозуміння української влади з німецькими та австрійськими союзниками чим далі збільшувалося. Становище Центральної Ради стає все більш хитким.

Період Гетьманату

29 квітня 1918 року, при підтримці німецьких військових частин, Конгрес партії українських хліборобів-землевласників і представників Вільного козацтва, що проходив у Києві (чисельністю близько 8000 чол.), одноголосно обрав гетьманом України Павла Скоропадського. Того ж дня гетьман оголосив Грамоту до всього українського народу, в якій визначив «Права та обов’язки українських козаків і всіх громадян».

Офіційне повідомлення про зміну влади в столиці, як і попередні, не викликало особливого ажіотажу серед населення.

Місцева влада волинського краю в основному підтримувала гетьмана. Новопризначений луцький військовий староста Шлєммер у своєму зверненні 23 травня 1918 року запевняв волинян, що накази ясновельможного гетьмана будуть втілюватися в життя негайно і всіма засобами. 

Волинським губернським старостою було призначено Д. Ф. Андро – переконаного монархіста, крупного поміщика Ровенського повіту.

Проте реальна влада була в руках німецького військового командування. В Луцьку (як і в інших містах) німецький комендант контролював міську управу й думу, втручався в господарські справи міста й всього регіону.

Та в національно-культурне життя України німці не втручались і воно за часів Української Держави Павла Скоропадського швидко відроджувалось і розвивалось.

В перші місяці свого правління П. Скоропадський приділяв значну увагу створенню боєздатної національної армії. Волинь, як територія, де скупчилися значні військові сили була з однієї сторони загрозою гетьманському режиму, а з іншої – місцем комплектування українських формувань. На початку травня 1918 року за наказом гетьмана на Волині у Володимир-Волинську формується українська “сірожупанна” дивізія. До її складу входили 4 піхотні полки, артилерійський полк і технічна сотня загальною чисельністю близько чотирьох тисяч.

З поразкою в Першій світовій війні Німеччини та Австро-Угорщини Павло Скоропадський втрачає їхню військову підтримку. В ніч на 14 листопада 1918 р. у Києві більшість національних українських політичних партій створили новий верховний уряд – Директорію, на чолі з Володимиром Винниченком. На її бік переходять чимало і гетьманських військових частин. До речі, саме на Волині деякі відділи до кінця залишалися вірними гетьману. Але 14 грудня 1918 р. Павло Скоропадський зрікся влади і виїхав до Німеччини.

 

Період Директорії

22 грудня 1918 року на Волинь вступили війська Головного отамана УНР Симона Петлюри і зайняли всі більші міста краю, в тому числі й Луцьк. З нагоди переходу влади до Директорії Луцька дума влаштувала урочисте засідання, а збори гласних ухвалили резолюцію такого змісту: «Вітати Директорію Української Народної Республіки й побажати їй дальшої успішної роботи щодо зміцнення свободи та порядку на землі українській». Фактично одразу Директорія розпочала реорганізацію органів влади й управління на місцях. Адміністративні та господарські функції мали здійснювати робітничо-селянські трудові ради. Функції виконавчої влади в губерніях і повітах замість гетьманських старост переходили до комісарів та комендантів Директорії.

Загалом населення Волинської губернії підтримало встановлення демократичного режиму. Влада Директорії до кінця 1918 р. була поширена в Житомирі, Рівному, Луцьку, Сарнах, Дубно та інших населених пунктах. Щоб залучитися підтримкою місцевих жителів та озвучити свої державницькі плани і соціальні програми, скликалися з’їзди й зібрання різних рівнів.

Проте поширення влади Директорії в межах Волинської губернії ускладнювалося сильними позиціями більшовиків та їх прибічників, пропаганда яких поширилася у прифронтових територіях Західної Волині під час Першої світової війни.

Протистояння прибічників Директорії та радянської Росії на Волині усе більше поглиблювалося. Директорія під загрозою втрати незалежності розпочала пошуки заходів посилення своєї влади. Була здійснена спроба упорядкувати українські фронти. Зокрема, на території Волинської губернії зосереджувалася група отамана В. Оскілка.

Війна з Радянською Росією, що тривала, наступ польських військ із заходу завадили Директорії реалізувати свої задуми. Стрімкий наступ Червоної армії призвів до того, що 2 лютого 1919 р. Директорія та уряд залишили Київ і переїхали спочатку до Вінниці, а потім до Рівного.

У країні почала ширитися отаманщина. На Волині діяв “Чорний курінь смерті” отамана Гуцола в кількості 500 вояків, які ухилялися від сутичок із більшовицькими загонами, однак спустошували навколишні до Коростеня населені пункти .

У зв’язку зі складними військово-політичними обставинами, які супроводжували Директорію УНР, вона не змогла забезпечити соціально-економічні перетворення в державі.

Незважаючи на задекларовані Директорією соціально-економічні зміни та повернення до економічної політики Центральної ради, становище волинського населення погіршувалося. Навесні 1919 р. у Кременецькому, Володимирському, Луцькому, Дубнівському повітах сільське населення перебувало на межі виживання.

Відсутність умов для ведення сільського господарства та перенасиченість Волинської губернії військовими підрозділами ворогуючих сторін призвели до загострення продовольчого питання в регіоні. Погіршували становище різноманітні повинності.

 

Перебіг подій радянсько-польської війни

Навесні 1919 р. радянську владу було встановлено на всій території України, крім Галичини й частини Волині. На зміну Директорії виступив новий серйозний противник радянської Росії - Польська армія.

Відомо, що в перші місяці 1919 р. Симон Петлюра проводив в Луцьку таємні переговори з Юзефом Пілсудським, аби поляки допомогли у боротьбі з більшовицькою Росією. Саме в Луцьку під час цих зустрічей закладалися основи майбутнього сумнозвісного Варшавського договору від  20 квітня 1920 р., за яким друга Річ Посполита обіцяла підтримати Україну в обмін на всю Галичину і Західну Волинь. У середині травня 1919 р. поляки розпочали наступ усім волинським фронтом і окупувати практично всю Західну Волинь. Українські військові підрозділи, дислоковані в Луцьку (до 120 старшин і 600 козаків), були роззброєні та інтерновані в польські табори. Зокрема, у Луцькому таборі перебував Євген Коновалець – майбутній провідник Української військової організації та Організації Українських Націоналістів.

Одночасно із захопленням польськими військами західних повітів Волині більшовицькі війська паралельно закріплюються на території східної Волині. Розвиваючи наступ на Рівненському напрямку, радянські війська 22-23 травня захопили Рівне та Здолбунів. На початку червня фронт наблизився до Луцька. У результаті контрнаступу упродовж червня-серпня 1920 р. уся територія колишньої Волинської губернії була окупована більшовицькими військами. Знову на Волині встановилася радянська влада.

Опорою більшовицького режиму на Волині в окреслений період мали стати повітові, волосні, сільські ревкоми, а також комітети незаможних  селян.

Однак і на цей раз радянська влада протрималася на території Західної Волині недовго. У вересні 1920 р. польський уряд за підтримки Франції провів додаткову мобілізацію і, забезпечивши чисельну перевагу, польська армія перейшла в контрнаступ. Зупинити його радянські війська не змогли, і вже 17 вересня польські війська знову увійшли до Луцька. Наступальний потенціал обох сторін вичерпався, і в жовтні 1920 р. вони уклали перемир’я, а згодом, 18 березня 1921 р., – Ризький мирний договір, за яким Польща визнавала УСРР, а частина західноукраїнських земель переходила під владу ІІ Речі Посполитої. Отже, Східна Волинь залишилась в межах УСРР , а Західна Волинь і Полісся відійшли до  Польщі. Утворилось Волинське воєводство з центром у м. Луцьку.

 

Висновки

Отже, події, що відбувалися на Волині в 1917-1921 рр., хоча й були невід’ємною частиною загальноукраїнського революційного процесу, проте мали і свою регіональну специфіку.

Волинська губернія, західна частина якої упродовж кількох років була прифронтовою територією, відчула на собі всі перипетії боротьби різних політичних сил та збройних формувань. Під час діяльності Центральної ради Волинь на короткий період стала місцем перебування українського уряду. У добу Директорії УНР волинські землі стали регіоном інтенсивних військово-політичних подій із відстоювання української державності.

Через віддаленість від центрів політичного життя, відсутність об’єктивної інформації місцевому населенню важко було зорієнтуватись у політичній ситуації, визначити характер революційного процесу, проблем соціально-економічного характеру, що загострились у роки війни та революції. Однак невирішеність українською владою назрілих завдань поступово позбавляла її соціальної опори та втрати популярності серед волинян.

Як наслідок – у краї почали поширюватися пробільшовицькі настрої. На більшій частині колишньої Волинської губернії було проголошено радянську владу. Західна ж частина Волині увійшла до складу Другої Речі Посполитої.

 

Контрольні запитання

1. Чи визнавали на Волині владу Центральної ради?

2. Який представницький орган Центральної Ради було створено на Волині ?

3. Як поставились мешканці краю до існування нової державної форми – гетьманату?

4. В чиїх руках була реальна влада в регіоні?

5. Які заходи були здійснені у військовій сфері?

6.Чи перебували війська Директорії на Волині?

7. Чи мали місце на території нашого краю події польсько-радянської війни 1920 р.?

8. Коли Волинська губернія була окупована більшовицькими військами?

9. Які наслідки для України і, Волині зокрема, мала радянсько-польська війна?