Тема 8. Наш край у 1900-1939-х р.


Урок 1. Процеси модернізації економічного і соціального життя на початку ХХ ст. “Наш край у 1900-1913-х роках”


План

1. Соціально-економічний розвиток.

2. Події Першої російської революції 1905-1907 рр. на Волині.

3. Столипінська аграрна реформа в нашому краї.

4. Культурне та духовне життя волинян початку ХХ ст.

 

1. Соціально-економічний розвиток

Волинська губернія, до складу якої на початку ХХ століття входили території сучасної Волинської області, в економічному відношенні була найвідсталішим аграрним краєм України, хоча і зробила певні кроки у розвитку капіталізму. Тут не було великих індустріальних центрів, 91,2% всього населення становило селянство.  Більшість підприємств були дрібними. Лише на невеликому їх відсотку працювало більше ста чоловік. Переважно це були підприємства харчової, деревообробної та легкої промисловості: чавунно-ливарний завод, цегельний, пивоварні заводи, паркетна фабрика. На підприємствах панувала жорстока експлуатація. Робочий день тривав по 12-16 год. Середня заробітна плата за рік становила 98 крб., що було в 3,5 рази менше, ніж у робітників на Сході України. Ще меншою (64 крб.) становила річна зарплата сільськогосподарських робітників.

Не в кращому становищі було селянство. Земля розподілялась нерівномірно. В основному вона знаходилась в руках поміщиків, основна ж маса селянства була малоземельною або безземельною та змушена була і далі відбувати панщину.

Жорстока експлуатації, низька заробітна плата, непомірно високі викупні платежі за землю, податки та повинності зумовили супротив волинян проти експлуататорів. В 1903 році відбулися масові страйки робітників Луцька, Володимир-Волинського, залізничників Ковеля. Разом з робітниками піднімались на боротьбу селяни. В 1903 році селяни Устилуга вимагали поділити церковну та поміщицьку землі. Чинили опір поміщикам селяни  с. Хобултової Володимир-Волинського повіту, с. Скулина Ковельського та Григорович і Городниці Луцького повітів.

Основними заняттями волинян було землеробство, тваринництво, городництво, бджільництво (бортництво), рибальство, полювання, збір грибів, ягід, лікарських трав не лише для власного споживання, але й для реалізації на ярмарках та торгах.

Наявність на Волині багатих лісів зумовила ряд допоміжних занять населення, а саме лісовий промисел: заготівля та вивіз лісу, виробництво дьогтю та скипидару. Так як промисловість Волині не могла забезпечити населення необхідними товарами повсякденного вжитку, тому були поширені такі ремесла, як ткацтво, бондарство, токарство, столярна справа, гончарство, обробка шкіри, лозоплетіння, обробка металу, гутництво, виготовлення посуду та пошиття одягу. Майже в кожній хаті стояв ткацький верстат, на якому виготовляли полотно, сукно, рядна. Особливо розвинулось художнє ткацтво, предмети якого використовували для інтер’єру та одягу.

На початку ХХ століття зростає роль міст. Центральні вулиці повітових міст викладали бруком, прокладалися тротуари. В 1904 році в Луцьку було запроваджено телеграф, а в 1909 році – електричне освітлення вулиць.

Розширюється будівництво з каменю. Найбільш визначною спорудою цього часу був залізничний вокзал у Ковелі, побудований на початку ХХ століття архітектором О.Вербицьким.

2. Події Першої російської революції 1905-1907 рр. на Волині.

Великим тягарем на плечі волинян лягла російсько-японська війна 1904-1905 рр. сотні волинян змушені були воювати за імперські амбіції Росії. Сім’ї лишались годувальників.

Невдачі російської армії у війні привели до піднесення революційного руху.

Події російської революції 1905-1907 рр. докотились і до Волині. Боротьба робітників та селян набрала нового розмаху. Вже в 1903 році страйкували робітники Ковеля, Цуманського лісопильного заводу. Робітники ставили не лише економічні вимоги, а й політичні. Поширювались антиурядові прокламації, які розповсюджували соціал-демократи.

Піднялось на боротьбу і селянство. Вони випасали худобу на панських землях, вирубували панські ліси, захоплювали маєтки, чинили опір поліції. У с. Верба Володимир-Волинського повіту селяни змусили поліцію звільнити арештованих односельчан.

Налякані місцеві власті просили генерал-губернатора збільшити чисельність поліцейських і направити кавалерійський полк для придушення виступів волинян. Проте і в армії в той час було неспокійно. У військових підрозділах, що дислокувались у Луцьку, проводили активну роботу більшовики.

В 1905 році залізничники Ковеля провели двотижневий страйк, паралізували залізничний рух на всій дільниці. В жовтні 1905 року робітники Луцька вийшли на маніфестацію, де лунали гасла «Геть самодержавство».

Влада змушена була запровадити в губернії військовий стан. Для придушення робітничих та селянських виступів було направлено 2-у кавалерійську дивізію. 18 жовтня 1905 року припинили заняття учні Луцької чоловічої гімназії. Молодь ставила вимоги скасування політичного нагляду та арештів, права сходок та зборів, скасування принизливих покарань, звільнення від плати за навчання. Виступ учнів був організований соціал-демократичним гуртком, що існував в гімназії і видавав свій рукописний журнал «Свободная школа». Було арештовано керівника гуртка, вчителя історії А. Огієвського, в якого під час арешту було виявлено соціал-демократичну літературу та листівки.

22 травня 1905 р. припинили роботу близько 100 робітників Луцького цегельного заводу і млина, поставивши вимоги збільшення заробітної плати та поліпшення побутових умов. Власники змушені були задовільнити деякі вимоги робітників.

16 жовтня 1905 р. відбулась багатолюдна демонстрація у Луцьку з антисамодержавними гаслами. Поліція розігнала робітників, проте через два дні трудящі знову вийшли на вулицю, відбулись сутички робітників з поліцією.

Не менш активним в боротьбі з самодержавством та його залишками було селянство Волині. У селах Буцин та Карасин Ковельського повіту селяни чинили опір поліції, що описувала селянське майно за недоплату податків. У 1907 р. жителі с. Вербівка Ковельського району звільнили з в’язниці арештованих односельчан. В 1906 р. відбулися сутички між поліцією та жителями с. Дігтів Володимир-Волинського повіту. В 1907 р. селянський рух пішов на спад.

Служили волиняни і на революційних кораблях «Потьомкін», «Очаков». Серед них уродженець с. Любитів Ковельського повіту Ю. Матвіюк, що брав участь у повстанні на зброєносці «Потьомкін».

Перша російська революція 1905-1907 рр. розбудила народні маси, підняла їх на боротьбу з самодержавством. І хоч вона зазнала поразки, її досвід  пригодився в подальшій боротьбі.

 

3. Столипінська аграрна реформа в нашому краї

В пореволюційні роки царизм почав проводити в країні столипінську реформу, маючи на меті зберегти велике поміщицьке землеволодіння і створити собі на селі опору в особі заможного селянства. Столипін розраховував зробити Волинську губернію зразком хутірського землеволодіння. Але селяни противились реформі. За 10 років здійснення реформи на хутори переселились лише 11 % селянських дворів.

Зазнала краху і політика переселення. Не всі селяни, що переселились на Далекий Схід, в Сибір осідали на нових землях. Протягом 1907-1910 рр. з Волинської губернії виїхало близько 41 тис. селянських родин, 72% яких становили безземельні та малоземельні селяни. Більшість із них не змогли влаштуватись на новому місці і, зовсім розорені, повертались додому.

Столипінська реформа привела до розорення та зубожіння багатьох селян. Бідняцькі та середняцькі господарства користувались примітивними знаряддями праці. На 10 селянських дворів припадав 1 плуг, одна кінна молотарка – 236 господарств. В поміщицьких господарства застосовувалась найновіша на той час техніка.

Як бачим, столипінська реформа призвела до ще більшого розшарування та зубожіння селянства та загострення класових суперечностей на селі.

Період промислового піднесення 1910-1913рр. не обминув Волині. Зросла чисельність робітничого класу. Але це короткочасне піднесення не могло вивести губернію із стану відсталості. В 1913 році на Волині нараховувалось 104 дрібні підприємства, де працювали всього 1310 робітників.

 

4. Культурне та духовне життя волинян початку ХХ ст.

Розвиток капіталізму в пореформений період дав певний поштовх розвитку культури і народної освіти на Волині. Проте лише близько 20 % населення були письменними. Більшість шкіл були початковими, вони мали лише одну класну кімнату і задовольнити всіх бажаючих навчатись не могли. Формально всі діти мали право на освіту, але навчатись мали змогу лише діти знатних волинян. Злидні, відсутність місць у школах призводили до того, що більшість дітей лишалась поза школою.

У сільських школах вчителювали переважно попи, дяки чи відставні солдати. Вчителі, що мали спеціальну педагогічну освіту, становили лише 20%, а вищу – 0,1%. На Волині не було жодного вищого навчального закладу. В Луцьку діяла чоловіча гімназія в приміщенні сучасної юнацької бібліотеки.

Викладання велося російською мовою, бо українська мова була заборонена указом царського міністра внутрішніх справ Валуєва від 1863 р., в якому було сказано: «Никакого малороссийского языка не было, нет и быть не может, наречие, употребляемое простонародием, есть тот же русский язык, только испорчен влиянием на него Польщи».

Маніфест 17 жовтня 1905 року відкрив перспективи відродження української культури. Була дозволена українська преса, активізували діяльність «Просвіти», українські товариства, організовувались бібліотеки, хати-читальні. Український рух поширювався і на Волині. Однак недовго тішилась Україна своїм «національним відродженням». Доба вже столипінської реакції знову обмежила національні права українців.

Докладніше це пояснив Столипін в 1911 році: «Історичним завданням російської державності є боротьба з рухом, у теперішньому часі прозваним українським, що містить у собі ідею відродження старої України й устрою малоросійської України на автономних національно-територіальних основах». Місцева влада почала негайно проводити ідеї Столипіна в життя: було закрито «Просвіти», українські клуби, бібліотеки, заборонено друкувати і видавати українські книжки, газети, афіші, навіть «Євангеліє», перекладене українською мовою було заборонено. Але це безглуздя лише загострило інтерес до всього українського.

Деякі зрушення стались і в галузі охорони здоров’я. Але вони були дуже незначними. На 1911 рік в губернії налічувалось 190 лікарень, в яких працювало 262 лікарі. Але державних було лише 70. Один лікар припадав на 14130 чоловік. Сільському населенню медична допомога майже не надавалась.

Не зважаючи на складний час за ініціативи прогресивної інтелігенції не припинявся культурний розвиток краю.

 

Контрольні запитання

1. До складу якої територіальної одиниці входили наші землі на початку 20ст.?

2. Що являла собою Волинь в економічному розвитку того часу?

3. Як волиняни підтримали революційні події 1905-1907 рр. в Росії?

4. Чи вплинули столипінські реформи на розвиток капіталізму у волинському селі?

5. Яких видатних діячів культури дала світові волинська земля?