Тема 6. Соціально-економічне перетворення в Радянській Україні (1929-1938 рр.)


Урок 1. Перехід до форсованої індустріалізації та суцільної колективізації


План

1. Перехід до форсованої індустріалізації.

2. Хлібозаготівельні кризи 1927-1929 pp.

3. Перехід до суцільної колективізації.

 

1. Перехід до форсованої індустріалізації

До 1926 р. Завершилася відбудова народного господарства. Для побудови соціалізму потрібно було виконати такі завдання (так званий ленінський план побудови соціалізму):

1. Індустріалізація.

2. Колективізація.

3. Культурна революція.

Індустріалізація - процес створення великого машинного виробництва як основи всіх галузей економіки.

Передумови індустріалізації

1. Технічна відсталість радянської держави.

2. Потреби оборони (СРСР був у ворожому оточенні й можливість війни проти більшовицького режиму не відкидалася).

3. Багатоукладність економіки більшовицька влада намагалася ліквідувати через індустріалізацію.

4. Намагання більшовиків через індустріалізацію збільшити кількість робітничого класу серед якого мали підтримку.

Грудень 1925 p. XIV з'їзд ВКП(б) проголосив курс на проведення індустріалізації, на "побудову соціалізму в окремо взятій країні", на розвиток галузей групи "А" (паливної, енергетичної, хімічної, металургійної, машинобудівної) з метою перетворення країни,в могутню індустріальну державу з великим військовим потенціалом.

Завдання індустріалізації

•        Здобуття техніко-економічної незалежності.

•        Перетворення аграрної країни на МОГУТНЮ індустріальну державу.

•        Підвищення технічної бази сільського господарства.

•        Зміцнення обороноздатності країни.

Джерела індустріалізації

1. Використання коштів від націоналізованої промисловості.

2. Збільшення прямих і непрямих податків.

3. Використання трудового ентузіазму трудящих і примусової праці політичних в'язнів.

4. Колективізація сільського господарства. Всі кошти направляли на розвиток важкої промисловості. .

5. Внутрішні позики: 1927-1929 pp. Розповсюджено три позики індустріалізації; 1930 р. Позика «п'ятирічка за 4 роки»; 1931 р. Позика "третього вирішального року"; 1932 р. Позика "четвертого завершального року" та інші позики.

6. Жорстока експлуатація робітників і селян.

Труднощі індустріалізації

•        Можливість використання лише внутрішніх джерел фінансування.

•        Нестача кваліфікованих кадрів.

•        Зниження життєвого рівня населення - були черги, продовольчі картки, дефіцит найнеобхіднішого.

Особливості індустріалізації:

•        індустріалізація почалася з розвитку важкої промисловості;

•        основна увага приділялася розвитку важкої промисловості і відбувалося відставання легкої та харчової;

•        жорстка централізація економіки;

•        командно-адміністративні методи управління;

•        індустріалізація здійснювалася  в рамках жорсткого плану, часто нереального і необґрунтованого;

•        здійснювалася лише за рахунок власних джерел фінансування;

•        індустріалізація здійснювалася форсованим темпом;

•        здійснення індустріалізації за рахунок сільського господарства.

Директивне господарювання

На початку 1928 р. в управлінні промисловістю СРСР стали переважати не плани-прогнози, а плани-директиви. XV з'їзд ВКП(б) прийняв директиви зі складання 1-го п'ятирічного плану розвитку народного господарства СРСР на 1928- 1932 рр. Проект плану мав два варіанти – відправний та оптимальний (напружений).

Відповідно до основних показників п'ятирічного плану розроблялися плани економічного розвитку України, затверджені у травні 1929 p. XI Всеукраїнським з'їздом рад, і стали державним законом: капіталовкладення в економіку України – 13 млрд. крб., виробництво електроенергії передбачалося збільшити у 2,5 разу, продукцію машинобудування – в 3 рази, хімічну промисловість – у 3,5 разу.

Мала місце безсоромна експлуатація робітничого класу, насамперед на основі примусу, страху. Експлуатувався масовий трудовий ентузіазм трудящих, впроваджувалися нові методи інтенсифікації праці робітників, зокрема через організацію масового виробничого змагання.

31 січня 1929 р. В країні підписано першу господарсько-політичну угоду про змагання. Шахтарів зобов'язували перевиконати планові завдання, підвищити продуктивність праці, знизити собівартість продукції. Навесні у виробничому змаганні України брали участь 310 тис. душ.

З 1929 р. здійснювався перехід до форсованої індустріалізації. Й. Сталін у статті «Рік великого перелому» обнародував темп приросту промислової продукції другого року п'ятирічки – 32 %. Ці цифри не підкріплювалися відповідними матеріальними ресурсами.

На XVI з'їзді ВКП(б) Й. Сталін виступив із пропозицією досягти 45 % темпів приросту промислової продукції на третій рік п'ятирічки.

Незважаючи на провал політики форсованого розвитку, країна за п'ятирічку зробила великий крок уперед.

Проте плани 1-ї п'ятирічки виконано не було. Середньорічний приріст промислової продукції не перевищував 10 %. Фактичний видобуток вугілля в Донбасі становив 45 млн. тонн замість 6,6 млн.

Політбюро ЦК ВКП(б) своїм рішенням від 1 лютого 1933 р. заборонило всім відомствам друкувати будь-які цифрові дані з цього приводу, країні було оголошено, що п'ятирічний план виконано за 4 роки і 3 місяці.

На другу п'ятирічку (1933 - 1937 pp. було запропоновано помірковані середньорічні темпи зростання промислової продукції – 16,5 %. Інтенсивніше стала впроваджуватися нова техніка, більше уваги приділялося підготуванню кваліфікованих кадрів.

На заводах і фабриках з'явилися сотні тисяч новаторів виробництва.

У нічну зміну проти 31 серпня 1935 р. вибійник шахти "Центральна Ірмине" О. Стаханов застосував новий метод роботи, що ґрунтувався на розподілі виробничих операцій між вибійником і двома кріпильниками. За зміну видобуто 102 тонни вугілля, що в 14,4 разу перевищувало норму. Держава використала трудові здобутки «стахановців», щоб переглянути норми виробітку в бік збільшення на 35 – 45 %. Це призвело до посилення експлуатації робітничого класу.

Другий п'ятирічний план теж не було виконано.

Третій п'ятирічний план, прийнятий ХVІІI з'їздом ВКП(б), на 1938-1942 рр: теж не було виконано.

Європа стояла на порозі нової війни, тому було різко збільшено витрати на оборону. Вжито надзвичайних заходів:

1. Грудень 1938р. Постанова ЦК ВКП(б) і РНК "Про заходи щодо впорядкування трудової дисципліни, поліпшення практики державного соціального страхування та боротьбу зі зловживаннями у цій справі".

2. Червень 1940р. Указ Верховної Ради СРСР "Про перехід на 8-годинний робочий день і семиденний робочий тиждень та про заборону самовільного залишення робітниками й службовцями підприємств та установ".

Напружені плани вимагали інтенсифікації праці робітників. Це досягалося двома шляхами:

1. Соціалістичне змагання за перевиконання завдань, що ґрунтувалося на ентузіазмі, моральному заохоченні (нагородження грамотами, орденами тощо).

2. Адміністративний примус, переслідування в кримінальному порядку (за брак в роботі, запізнення тощо).

Успіхи індустріалізації в Україні за роки довоєнних п'ятирічок

1. Кількість промислових підприємств зросла за роки довоєнних п'ятирічок в 11 разів.

2. Відбулося зростання промислового потенціалів 7 разів.

3. Було збудовано: Дніпрогес (жовтень 1932 р, - введено до ладу Дніпровську гідроелектростанцію – тоді найбільшу у Європі), "Запоріжсталь", "Криворіжсталь", "Азовсталь", Дніпроалюмінійбуд", Краматорський машинобудівний завод, Харківський тракторний (у жовтні 1931 р. завод випустив перший трактор) та багато інших.

4. У Донбасі споруджено 100 шахт.

5. Україна стала важливою металургійною, вугільною, машинобудівною базою СPCP.

6. Україну перетворено з аграрної країни на індустріальну.

7. Трудівники України створили потужну індустріальну базу, що вивела республіку на рівень економічно розвинених країн світу.

8. Україна посіла друге місце в Європі за виплавлянням чавуну, четверте – за видобутком вугілля.

9. Сформувався національний український робітничий клас і технічна інтелігенція. Удвічі зросла чисельність робітників.

Негативні наслідки індустріалізації

•        Посилилася централізація управління промисловістю, утвердилися командно-адміністративні методи управління.

•        Ігнорувалися економічні закони регулювання економіки.

•        Змінилося співвідношення між великою і дрібною промисловістю, до складу якої входили кустарно-ремісничі заклади та окремі товаровиробники. Частка великої промисловості зросла до 92,5 %.

•        Держава відмовилася від нової економічної політики і почала примусовими засобами визискувати з селян додаткові кошти на форсування індустріалізації.

•        Заборонялася приватна торгівля (вона була одержавлена).

•        Знизився життєвий рівень населення – черги, продовольчі картки, дефіцит найнеобхіднішого.

•        Обсяг товарів народного споживання відставав від потреб, скоротилося виробництво в легкій та переробній галузях промисловості.

•        Не було матеріального принципу стимулювання праці. Праця робітників стимулювалася позаекономічними засобами, головно розгортанням "соціалістичного змагання".

•        Взято курс на мілітаризацію промисловості.

•        Індустріалізація здійснювалася за рахунок селян, супроводжувалася репресіями. Нераціональне і нерівномірне розміщення продуктивних сил.

•        Сталася ізоляція радянської економіки від світової.

•        Низький життєвий рівень населення.

Життя й побут верств і груп населення

Для заохочення трудящих широко застосовувалися моральні стимули, а для ударників і стахановців - матеріальні: у 1930 p. ударник на виробництві одержував у 8 – 10 разів більшу зарплату, ніж чорнороб.

Довоєнні п'ятирічки передбачали обов'язкове "затягування поясів" трудящими. Будівельники гігантських об'єктів нерідко жили у жахливих умовах: у холодних бараках, де не було ні підлоги, ні печей, де часто протікала покрівля. Не вистачало ліжок, постільної білизни, меблів, навіть сірників. Майже не існувало лазень і пралень, лютували епідемії тифу, дизентерії, кору, малярії. Населення було погано забезпечено продовольством і товарами першої необхідності. У побут радянських людей надовго увійшли черги, продовольчі картки, дефіцит найнеобхіднішого.

У другій п'ятирічці (1933-1937 pp.) дещо підвищився життєвий рівень населення.

 

2. Хлібозаготівельні кризи 1927-1929 pp.

У 1927-1929 pp. селяни відмовлялися добровільно продавати хліб державі через надто низькі заготівельні ціни. Ціни на промислові товари були надто високими, тому утворилися так звані «ножиці цін».

Для подолання хлібозаготівельної кризи 1927-1928 pp. влада вдалася до надзвичайних заходів: обшуків, величезних штрафів, розпродажу майна неплатників податків і боржників, які не здавали встановленої їм норми зерна, депортацій найнепокірніших селян у віддалені регіони країни.

З 3 липня 1929 р. після прийняття постанови ВУЦВК і Раднаркому України «Про поширення прав місцевих рад щодо сприяння виконання загальнодержавних завдань і планів» сільським радам дозволили накладати на боржників п'ятикратні штрафи від вартості незданого хліба, продавати господарства боржників, порушувати проти них кримінальні справи.

Лише на Дніпропетровщині під час такої «хлібозаготівлі»» у 1928 р. притягнуто до суду 1200 громадян, понад 3 тисячі селянських сімей виселили з рідних місць.

На початку 1928 р. Й. Сталін в умовах надзвичайних заходів «кризи хлібозаготівель» висунув гасло суцільної колективізації.

Із 1 березня 1929 р. в містах з'явилися картки на хліб – явне свідчення продовольчої кризи.

 

3. Перехід до суцільної колективізації

«Йдемо звитяжно, переможно –

Немов гроза ідем!

Як перевиховать не можна –

У землю покладем».

(М.Руденко про колективізацію)

Шлях суспільства до соціалізму більшовики пов'язували із переведенням селянства на рейки великого виробництва.

Перші колективні господарства виникли ще у 1917-1920-х роках.

Залежно від ступеня усуспільнення колективні господарства поділялися на:

•        ТСОЗи – товариства спільного обробітку землі в яких колективізувалися лише посіви;

•        Артілі – колективізувалися посіви та майно, але залишалася присадибна ділянка та необхідний для її обробітку живий і неживий реманент;

•        Комуни – селянські, господарства повністю розчинялися в колективному.

Незважаючи на всебічну підтримку держави, селяни неохоче йшли в колгоспи.

Колективізація – перебудова сільського господарства в СРСР внаслідок повсюдного створення колективних господарств (колгоспів) наприкінці 20-х – на початку 30-х років, яка супроводжувалася ліквідацією одноосібних господарств.

Колективізоване село повинно було забезпечити промисловість дешевою робочою силою (розкуркулені селяни поповнювали робітничий клас), а колгоспи мали забезпечити промислові центри продуктами харчування. Колгоспи були зручною формою, з допомогою якої можна було легко викачувати ресурси до державного бюджету.

Грудень 1927 p. XV з'їзд ВКП(б). Взято курс на проведення колективізації.

Завдання колективізації

1. Потреба забрати кошти із села на індустріалізацію.

2. Забезпечити населення країни дешевими продуктами харчування й сировиною.

3. Знищити індивідуальні селянські господарства.

4. Ліквідувати дрібнотоварний уклад на селі.

5. Ліквідувати заможне селянство (куркульство) як клас. Метод колективізації: форсований метод з широким залученням державного репресивного апарату: терору, беззаконня, репресій.

1928 р. Для забезпечення успішної колективізації створювалися державні сільськогосподарські підприємства, які зосереджували наявну сільськогосподарську техніку і кадри механізаторів (МТС – машинно-тракторні станції). Їхнім завданням було виробничо-технічне обслуговування колгоспів і радгоспів – головним чином тракторна оранка і комбайнове збирання хліба.

Листопад 1929 р. Курс на суцільну колективізацію.

Серед ініціаторів форсування колективізації в Україні був генеральний секретар ЦК ВКП(б) України С. Косіор, який підтримав пропозицію Й. Сталіна, В. Молотова, Л. Кагановича завершити суцільну колективізацію протягом року. Прийнято резолюцію пленуму «Про сільське господарство України і про роботу на селі», в якій стверджувалося, що Україна має все необхідне, щоб іти прискореними темпами попереду інших союзних республік у справі колективізації сільського господарства.

5 січня 1930 р. Постанова ЦК ВКП(б) «Про темпи колективізації і заходи допомоги держави колгоспному будівництву».

Україна колективізацію повинна була закінчити восени 1931 р. Але йшла з прискоренням темпів колективізації (до середини 1931 р. в Україні було колективізовано 38 % селянських господарств, а до кінця 1932 р. – 70 %). У 30-х роках на селі організовували соціалістичні змагання.

1. У 1935 р. Паша Ангеліна (Донеччина) стала ініціатором всесоюзного змагання тракторних бригад.

2. Марія Демченко (тепер Черкащина) взяла зобов'язання виростити по 500 ц цукрових буряків з гектара.

Розкуркулення

Розкуркулення – політика знищення селян-власників адміністративним примусом для вступу до колгоспів або засобами оподаткування, а також депортацією репресованих селян на відбудови.

Це одна з найдраматичніших сторінок в історії колективізації.

Мета

1. Ліквідувати заможних господарів, яких називали «куркулями».

2. Передати колгоспам найприбутковіші селянські господарства із землею та реманентом.

3. Вилучити значних запасів сільськогосподарської продукції.

Кампанія «ліквідація куркульства як класу» - це форма репресій стосовно селянства.

30 січня 1930 р. – постанова Політбюро ЦК ВКП(б) «Про заходи з ліквідації куркульських господарств у районах суцільної колективізації».

Категорії куркулів, визначені у постанові

1. Активні вороги радянської влади, учасники антирадянських виступів – 10 років ув'язнення або розстріл.

2. Пасивні вороги радянського ладу (ті, хто в межах радянського законодавства намагався боронити свою власність) - конфіскація майна, виселення до північних та східних районів СРСР.

3. Лояльні до політики більшовиків,що не чинили опору радянській владі, але не бажали вступати до колгоспів – виселення за територію колгоспів, надання гіршої землі, розселення в спеціальних – поселеннях за місцем проживання.

У січні-березні 1930 р. в Україні пройшла перша хвиля розкуркулення, яка зачепила 517 господарств (2,5 % всіх селянських господарств). Вона охопила 76 % районів України.

Восени 1930 р. розпочалася друга хвиля розкуркулення.

Тих, кого розкуркулювали, висилали за межі республіки. В Україні було розкуркулено понад один мільйон селян. Політика розкуркулення стала засобом політичного тиску на все селянство, оскільки в куркулі записували всіх, хто не хотів вступати до колгоспу.

Усього за роки суцільної колективізації розкуркулено близько 200 тис. селянських господарств. Разом із членами сімей це становило приблизно 1,2-1,4 млн. душ. Понад половину з них – близько 800 тис. осіб – виселили на північ до Сибіру.

Рішенням січневого 1933 р, об'єднаного пленуму ЦК і ЦКК ВКП(б) при МТС створювалися політвідділи, наділені надзвичайними повноваженнями на селі.

Влада політвідділів була безмежною і вони використали її, насамперед, для репресій.

Наслідки колективізації сільського господарства

1. Колективізація фактично повернула село до воєнно-комуністичних методів організації виробництва та суспільного життя.

2. Село стало дешевим джерелом поповнення державного бюджету.

3. Кошти села використовували на індустріалізацію.

4. Порушено баланс у розвитку промисловості й сільського господарства.

5. Між містом і селом знову склався нееквівалентний обмін.

6. Наростання кризових явищ у сільському господарстві (зниження продуктивності праці, падіння валових зборів зерна тощо).

7. Гроші втратили купівельну спроможність, ринок перестав існувати.

8. На селі утвердилася командна економіка за повного підпорядкування колгоспів державній владі.

9. Відбувалося постійне відставання сільськогосподарського виробництва, фактично повна руйнація сільського господарства України.

10. Знищено товарність сільського господарства.

11. Знищено господаря на селі.

12. Відбулося державне закріпачення селян.

13. Селянина позбавили можливості розпоряджатися результатами своєї праці.

14. Голодомор 1932-1933 pp. та багатомільйонні втрати населення.

 

Доля приватних сільських господарів та їхніх господарств

Щоб здійснити суцільну колективізацію, держава наклала величезні податки на всіх, хто ще виявляв бажання господарювати одноосібно. Під таким тиском селяни були змушені вступати до колгоспів.

Унаслідок проведення суцільної колективізації на 1937 р. більшість селянських дворів перебували у колгоспах.

На той час ще залишалося 154 тис. одноосібних дворів, що становило менше ніж 4 % загальної кількості селянських дворів. Згодом одноосібні господарства зникли повністю.

Зміни в житті, побуті й психології селян

1. Розкуркулення підірвало економічну базу села, знищило рентабельні господарства.

2. Зникла зацікавленість селян у результатах своєї праці, адже весь урожай вилучали на користь держави, що призвело до низького рівня продуктивності праці.

3. Селянство втрачало вироблені століттями риси: хазяйновитість, ініціативність, працелюбність.

4. Унаслідок колективізації вбито одвічне прагнення селянина мати землю та вчитися продуктивно працювати на ній.

5. У життя увійшли зрівнялівка, безгосподарність, відсутність економічних стимулів розвитку, повна незацікавленість селян в ефективній, продуктивній роботі.

6. Українські хлібороби фактично були розселені: частина із них, насамперед молодь, йшла до міст, у промисловість. Чимало вихідців із села, котрі ставати студентами або призивалися до Червоної армії, не поверталися додому.

7.Відбувалося зубожіння селянства. Недопустимо обмежувалося споживання на селі: за 1936-1939 pp. до торговельної мережі села надходило товарів в 4,5 разу менше, ніж у міста (з розрахунку на душу населення).

8. Колгоспна система – це форма закріпачення селянства. Колгоспникам не видавали паспортів і тим самим фактично прикріпили селян до землі, зробили їх державними кріпаками, залишилася середньовічна експлуатація.

 

Контрольні запитання

1. Комплекс заходів вжитих ВКП(б) у 1920 – 1930х рр., що мав на меті модернізацію промисловості: будівництво заводів, фабрик, залізниць та інших індустріальних об’єктів – це»?

2. Коли і де було взято курс на індустріалізацію?

3. В “правому ухилі” на квітневому (1929 р.) об`єднаному пленумі ЦК і ЦК ВКП(б) були звинувачені?

4. Назвіть роки першої п`ятирічки схвалені на ХV з`їзді ВКП(б)?

5. В якому році була сфабрикована “Шахтинська справа” над спеціалістами вугільної промисловості Донбасу?

6. Хто встановив перший рекорд в ніч на 31 серпня 1935р.?

7. “Перетворення дрібних індивідуальних господарств на колективні підприємства (колгоспи) для встановлення цілковитого контролю держави за сільськогосподарським виробництвом і використання його ресурсів та потенціалу для модернізації всього господарства -  це”?

8. Якої форми колгоспу не існувало в кінці 20-х років ХХ століття?

9. В якому році були запроваджені внутрішні паспорти?

10. Який з’їзд ВКП(б) передбачав повільний, поступовий, добровільний процес кооперації?

11. На території якого округу в 1928 р. була створена перша машинно-тракторна станція (МТС)?

12. Які ознаки характеризують колективізацію?