Тема 1. Україна на початку ХХ ст.


Урок 2. Становище населення. Суперечливі процеси модернізації повсякденного життя на початку ХХ ст.


План

1. Становище населення (наростання революційного руху в Україні).

А) Робітничий рух.

Б) Селянський рух.

В) Студентський рух.

Г) Ліберальний рух.

Д) Кооперативний рух.

2. Суперечливі процеси модернізації повсякденного життя.

 

1. Становище населення (наростання революційного руху в Україні)

А) Робітничий рух

В Україні формувався пролетаріат за рахунок українців, росіян, поляків, чехів, угорців та інших національностей.

Високий рівень концентрації виробництва і зосередження великої кількості робітників на них сприяли зростанню масової соціально-економічної і політичної боротьби робітників.

Під владою Російської імперії

Причини наростання робітничого руху в Україні

1. Посилення експлуатації робітників, політичне безправ'я.

2. Низька заробітна плата.

3. Жахливі умови праці робітників, відсутня охорона праці, техніки безпеки.

Зростала кількість робітників, що зазнали каліцтва і професійних захворювань.

4. Довгий робочий день.

2 червня 1897 р. царський уряд видав закон, яким обмежував робочий день до 11-12 годин. Цей закон часто не виконували. Робочий день на підприємствах тривав 12-16 годин.

5. Великі штрафи.

Робітників часто за найменшу провину штрафували. У 1904 р. майже 32 % робітників Російської імперії було оштрафовано.

6. Погане медичне обслуговування.

7. Робітники не мали політичних прав і свобод.

Основні форми робітничого руху: демонстрації, мітинги, страйки.

1 травня 1900 р. Перша в Російській імперії велика маївка у Харкові.

Одночасно робітники застрайкували. 10 тис. робітників вийшли на вулицю, вимагаючи 8-годинного робочого дня і політичних свобод.

1901-1902 pp. Страйки і демонстрації відбулися в Києві, Миколаєві, Полтаві, Одесі та інших містах України.

Літо 1903 р. Масовий загальнополітичний страйк, що охопив великі промислові центри півдня України – Одесу, Катеринослав, Миколаїв та ін. Майже одночасно страйкувало 100 тис. робітників України.

Царські власті з допомогою військ і поліції жорстоко придушили страйки та заворушення робітників.

На західноукраїнських землях

1. Зростала чисельність робітничого класу за рахунок розореного селянства.

З 1902 р. по 1910 р. кількість робітників зросла на третину.

2. Для західноукраїнських земель характерно:

Усе це штовхало робітників на боротьбу.

1902 р. Страйк будівельників Галичини.

1904 р. Страйк нафтовиків Борислава.

Робітники ставили вимоги:

Б) Селянський рух

Під владою Російської імперії

1. Зберігалося велике поміщицьке та церковне землеволодіння. Поміщикам належало понад 40 % усіх земель.

2. В Україні було до 80,5% малоземельних та безземельних селян. Загострилася проблема аграрного перенаселення.

3. Посилюється процес розшарування селянських господарств на:

4. У сільському господарстві застосовували феодальні методи експлуатації:

•      поміщицькі відробітки;.

•      малоземельні та безземельні селяни, як і раніше, були змушені орендувати землю в поміщика і за це обробляти поміщицькі лани своїм реманентом;

5. На селян лягав великий тягар податків:

•      податки державні (селяни сплачували за одиницю-землі втричі більший податок, ніж поміщики);

•      прямі податки селяни сплачували за землю, хату, худобу, за проїзд через мости тощо;

6. Важке становище селян посилилося, неврожаєм 1901 p. і голодом 1902 р.

7. Значна частина селян України проживала за межею бідності.

Періодичні селянські заворушення

Вимоги:

Весна 1902 р. Селянський рух охопив Полтавську і Харківську губернії (337 сіл з населенням понад 160 тис. душ). Селяни розгромили 105 поміщицьких маєтків та садиб. Захоплені у поміщиків землі вони орали для власних потреб. На придушення селянських заворушень було кинуто кілька десятків батальйонів піхоти і кінних козацьких сотень. Майже 1 тис. осіб притягнуто до судової відповідальності й ув'язнено.

1902 р. Селянські виступи охопили Київську губернію.

1900-1904 pp. В Україні сталося понад 1 тис. селянських виступів, які охопили 1300 сіл. Селянські виступи було спрямовано проти поміщиків, на ліквідацію поміщицького землеволодіння й розподіл землі між селянами.

На західноукраїнських землях

1. Великим поміщицьким-господарствам належало 2/5 усієї земельної площі.

2. 10 % населення становили заможні селяни, інші селяни були малоземельними чи безземельними.

3. Селяни були політично безправними.

4. На початку XX ст. сільське господарство Західної України лишалося низькопродуктивним і відсталим, з низьким рівнем розвитку техніки та низькими врожаями.

75-90 % населення краю було зайнято в сільському господарстві. Великим поміщицьким господарствам належало 2/5 усієї земельної площі.

Відбувалися пролетаризація західноукраїнського селянства й аграрне перенаселення, що спричинило масову еміграцію селян до США і Канади.

На початку XX ст. сільське господарство Західної України все ще було низькопродуктивним і відсталим, з низьким рівнем розвитку техніки та низькими врожаями. Усе це штовхало селян на боротьбу.

Літо 1902 р. Масовий страйковий рух селян і сільськогосподарських робітників, який охопив десятки повітів Лемківщини, Тернопільщини, Станіславщини (взяло участь близько 200 тис. селян).

У багатьох селах створювали страйкові комітети, що керували боротьбою селян проти поміщиків. Страйк мав одночасно соціальний і національний характер та був спрямований проти польського панування у краї.

Селяни відмовлялися виконувати польові роботи на поміщиків, організовували матеріальну допомогу найбіднішим. Царський уряд оголосив у захоплених страйком повітах надзвичайний стан і кинув туди війська.

Січень 1906 р. у Галичині відбулося близько 300 мітингів та зборів, у яких взяли участь близько 500 осіб.

В) Студентський рух

Початок XX ст.  Пожвавився рух студентів, які вимагали свободи зборів, ліквідації поліцейського режиму в університетах і висловлювали незадоволення політикою царизму. У вищих навчальних закладах влаштовували збори, де ставили ці вимоги.

Середина грудня 1900 р. Виступ студентів Київського університету.

11 січня 1901 р. За цей виступ 183 студенти Київського університету було віддано в солдати. У відповідь на це:

1902 p. Українські студенти долучилися до загальноросійського студентського страйку, в якому взяло участь 35 вищих навчальних закладів Російської імперії. Масові студентські виступи примусили владу скасувати «Тимчасові правила...» про віддачу студентів у солдати, затверджені 1899 р.

Царський уряд змушений був піти на часткові поступки, дозволивши під наглядом начальства створювати гуртки, бібліотеки.

Липень 1900р. Відбулося друге студентське віче у Львові, яке висунуло вимогу політичної самостійності України, зазначивши, що потрібна «лише самостійна, національна держава».

Студенти західноукраїнських земель протестували проти викладання польською мовою у Львівському університеті.

1901р. Виступи студентів Львівського університету. Вони вимагали скасувати обмеження на вільний розвиток українського народу, надати право українцям навчатися рідною мовою, створити групи з українською мовою викладання на всіх факультетах.

1902 р. 600 українських студентів оголосили бойкот Львівському університету й на знак протесту проти польського шовінізму в ньому роз'їхалися для продовження навчання до університетів у Відні, Кракові, Празі.

Г) Ліберальний рух

На початку XX ст. великої активності набув земський рух. Земства в цей час в Україні діяли лише на Лівобережжі й півдні України.

Вони вимагали:

•      скликання загальноросійського Земського собору;

•      рішучого оновлення законодавства;

•      надання всім громадянам політичних прав і свобод.

1901р. у Полтаві скликано з'їзд умільців кустарних промислів діячами Полтавського, Чернігівського, Харківського і Курського губернських земств. З’їзд ухвалив резолюцію з вимогою повної заборони тілесних покарань. У роботі з’їзду взяли участь видатні суспільно-політичні діячі – письменники й публіцисти В. Короленко, О. Русов та ін. Вони підтримували національно-визвольну боротьбу українського народу.

1904 р. зросла роль земств під час відзначення 40-річчя судової реформи.

У містах і містечках відбувалися мітинги, демонстрації опозиційного характеру, нерідко з гаслами, спрямованими проти самодержавства. На честь цієї знаменної дати організовували бенкетні кампанії, на яких виголошували промови, нерідко спрямовані проти самодержавства. На цих бенкетах нерідко ухвалювали резолюції й тексти петицій про запровадження нових політичних реформ у рамках конституційної монархії.

1904 р. Демократична українська громадськість організувала кампанію за скасування законів 1863 і 1876 років щодо української мови.

Листопад 1904 р. Царський уряд був змушений дозволити скликати Земський з'їзд, на якому знову вимагали «народного представництва» з законодавчими правами.

Царські власті переслідували та звільняли з роботи прогресивних земських діячів і службовців.

 

Висновки

Соціальні протиріччя початку XX ст. стали причиною подальшої активізації суспільно-політичного і національного руху.

 

Д) Розвиток кооперативного руху в Україні      

Кооперація - добровільне об'єднання людей для спільної господарської діяльності.

Артіль - товариство повноправних осіб; що об'єднуються для спільної праці.

Види кооперації:

Мета створення кооперативів

1. Захист інтересів дрібних виробників.

2. Рятування дрібних виробників від поглинання їх великими поміщицькими і капіталістичними аграрними господарствами.

3. Сприяння підвищенню добробуту народу.

4. Боротьба проти національного гноблення.

5. Підвищення національної самосвідомості українського народу.

6. Сприяння економічному відродженню України.

Значення кооперативного руху

1. Надавали велику матеріальну допомогу дрібним виробникам.

2. Допомагали зміцнити господарське становище українських селян.

3. Стримували процес пролетаризації селян.

4. Допомагали селянам збувати сільськогосподарську продукцію.

5. Сприяли зростанню національної свідомості.

6. Відбувався тісний зв'язок національного руху з кооперативним.

 

Висновки

1. Масові, виступи робітників, селян, студентів пожвавили діяльність ліберальної буржуазії в земствах.

2. Сприяли організації кооперативного руху.

3. Мали велике значення для створення політичних партій, які намагалися очолити національно-визвольну боротьбу в Україні на початку XX ст.

 

2. Суперечливі процеси модернізації повсякденного життя

Індустріалізація привела до зростання міст і зміни традиційного будівництва. Міста й села масово забудовували будинками з двома, трьома й чотирма кімнатами. Заможні міщани й селяни зводили цегляні будинки, вкриті залізом або черепицею.

Навіть на селі тканини фабричного виробництва й одяг міського покрою витісняли доморобні тканини і традиційний народний одяг. Почали занепадати твори декоративно-ужиткового мистецтва, бо вони не витримували конкуренції з дешевою фабрично-заводською продукцією.

З'явилися новинки побуту: швейні машинки, грамофон, гумове взуття.

Великі й середні міста забудовували багатоповерховими житловими будинками, спорудами культурного призначення – театрами, музеями, бібліотеками тощо.

Околиці міст було забудовано бараками й халупами. Проте й тут з'явилися народні будинки, бібліотеки-читальні, клуби тощо.

На вулицях з'явилося електричне освітлення, трамвайне сполучення.

Діяли хорові й театральні гуртки, народні університети, вечірні й недільні школи.

Велику роботу проводили Просвіти, які діяли у містах і селах усієї України.

1909 р. у Харкові було завершено будівництво першого и Україні Палацу робітника, кошти на будівництво якого збирали самі робітники.

Таким чином, відбувалася модернізація – оновлення, вдосконалення, надання сучасного вигляду, технічне та технологічне переобладнання повсякденного життя в Україні. Але цей процес відбувався повільно.

Становище жінки в обох імперіях було важким, безправним.

Життя бідноти важке, напівголодне. Жінкам потрібно було вести домашнє господарство, виховувати дітей, якось їх одягати й годувати, а також працювати в полі, на фабриках і заводах. Оплата праці жінок була меншою, ніж чоловіків. Тяжке становище склалося з жіночою освітою. Серед жінок велика кількість були неписьменними, а тому вони почали активно долучатися до боротьби за свої права. Національному відродженню України сприяв і жіночий рух:

Посилення еміграції українського селянства

Еміграція – добровільне або вимушене переміщення насе­лення з країн постійного проживання до інших країн.

Перша хвиля еміграції – від останньої чверті XIX ст. до початку Першої світової війни і пов'язана з дією соціально-економічних факторів. Це трудова еміграція в пошуках кращої долі. За цей час лише з Західної України виїхало близько 500 тис. осіб.

Причини масової еміграції:

1) пошуки вільних земель для сільськогосподарського обробітку, надмірна скупченість населення Західної України, нерозвиненість сільського господарства;

2) безземелля і малоземелля;

3) низькі врожаї, велика заборгованість селян;

4) слабкий розвиток промисловості, безробіття через надлишок робочих рук;

5) хронічні голодування;

6) тягар непосильних і нестерпних податків, свавілля здир­ників цих податків;

7) пошуки перспективи нормальної праці й життя;

8) турбота про майбутнє дітей, про їх навчання.

Під владою Російської імперії

На південь України переїжджали сотні тисяч переселенців з Росії.

Відбувалася масова міграція сільських жителів до міст. Переселенський потік

Наддніпрянської України спрямовувався на східні й південно-східні окраїни Російської імперії. Переселенський потік тривав: у Поволжя; на Північний Кавказ; у Казахстан, Середню Азію; у Сибір (особливо після побудови Транссибірської залізничної магістралі); на Далекий Схід (у 1914 р. тут проживало вже 2 млн. українців).

Під владою Австро-Угорської імперії

Еміграція цього періоду переважно спрямована на американський континент, де тоді було ще чимало територій, не освоєних людиною.

Уряди США, Канади, Бразилії та інших країн американського континенту виявляли зацікавленість в емігрантах, заохочували масове переселення за кордон, оскільки вони були дешевою робочою силою. Першими українськими переселенцями до США у 70-х роках XIX ст. були закарпатці. На початку XX ст. українська громада у США налічувала понад 200 тис, у Канаді – майже 24 тис. осіб.

Переселенці зберігали народні традиції, мову, культуру, громадський побут, усвідомлювали себе єдиною спільнотою – українцями, частиною українського народу, до етносу країни, в якій поселилися не увійшли, не асимілювалися, хоча через деякий час вони стали громадянами цих країн. їх стали обирати до органів місцевого самоврядування та провінційного управління.

На нових місцях проживання споруджували церкви й каплиці, при яких для дітей українців відкривали школи українознавства, створювали українські самодіяльні хорові, музичні, танцювальні, драматичні гуртки. Створювали громадські об'єднання, випускали українські часописи.

Переселенці пам'ятали про свою історичну батьківщину, підтримували зв'язки. В цей період вони збирали кошти на фінансування українських шкіл у Галичині, ухвалювали на своїх зібраннях резолюції на підтримку вимоги відкриття українського університету у Львові.

У свою чергу, з Галичини їм надсилали українські підручники для навчання в українських школах.

Українська громада протягом усього періоду їх проживання на американському континенті і до сьогодні постійно демонструвала і демонструє світові прагнення зберігати й розвивати національні традиції, підтримувати різнобічні зв'язки зі своїм народом.

 

Контрольні запитання

1. Позначте дату економічної кризи в Україні:

2. Вкажіть галузь промисловості, яка була найбільш розвиненою на західноукраїнських землях:

3. Скільки промислових районів загальноросійського значення було утворено на Україні на початку ХХ ст.:

4. Позначте дату промислового піднесення в Україні:

5. Який термін відповідає визначенню «… - оновлення політичних, соціально-економічних, виробничо-технологічних, культурних та інших змін у суспільстві”. 



Меню
уроку: