Тема 3. Українська Державність в 1917-1921 рр.
Урок 2. Гетьманський переворот. Внутрішня та зовнішня політика Української Держави
План
1. Причини Гетьманського перевороту.
2. Внутрішня політика Української Держави і ставлення до неї в суспільстві.
3. Зовнішня політика Української Держави.
4. Боротьба проти гетьманського режиму.
5. Анулювання Брестського миру і новий наступ військ РСФРР на Україну.
1. Причини Гетьманського перевороту
1. Нездатність Центральної Ради опанувати ситуацію і досягти необхідного рівня державного та економічного розвитку.
2. Криза соціальної політики Центральної Ради й неприйнятність цієї політики поміщиками, промисловцями та іншими верствами населення.
3. Наростаюча загроза перетворення України на німецьке генерал-губернаторство.
4. Втрата авторитету Центральної Ради серед широких верств населення в умовах окупації.
5. Господарська розруха, безладдя, анархія.
6. Зволікання Центральної Ради з проведенням аграрної реформи.
7. Відсутність боєздатної регулярної української армії і нерозуміння Центральної Ради про необхідність її створення.
8. Наявність протиріч всередині Центральної Ради.
9. Байдужість країн Антанти до долі України.
10. Зацікавленість окупаційної адміністрації у владі, спроможній виконати зобов'язання щодо постачання продовольства Німеччині.
Українські, політичні групи консервативного спрямування (партії «Українська громада», «Українські хлібороби-демократи») й офіцери українізованих частин та Вільного козацтва вступили в контакт з німецьким командуванням для встановлення в Україні твердої влади, а це було б для Німеччини гарантією успішного вивезення продовольства. П. Скоропадський особисто зустрівся з представниками німецької окупаційної адміністрації і заручився їхньою підтримкою для усунення Центральної Ради від влади.
29 квітня 1918 р. Всеукраїнський хліборобський з'їзд проголосив П. Скоропадського гетьманом України. Це був фактично державний переворот, узгоджений з представниками німецької військової адміністрації.
У Грамоті до всього українського народу гетьман обіцяв «забезпечити населенню спокій, закон і можливість творчої праці».
Було оголошено про припинення діяльності Центральної Ради і всіх органів влади.
«Коли б не було мого виступу, німці кілька Днів пізніше завели б на Україні звичайне генерал-губернаторство. Воно було б оперте на загальні засади окупації і нічого спільного з українством... не було б» (П. Скоропадський про Гетьманський переворот у квітні 1918 р.).
Напередодні перевороту німці роззброїли першу дивізію, синьожупанників, інші частини, які підтримували Центральну Раду.
Під час перевороту розформовано галицький корпус Січових стрільців, що охороняв приміщення Центральної Ради і намагався дати відсіч німецьким частинам. Переворот відбувся майже безкровно, лише в сутичці з Січовими стрільцями загинуло троє вірних гетьманові офіцерів. УНР припинила існування:
Закон про тимчасовий устрій України проголошував, що влада в державі належить гетьману.
П. Скоропадський очолив Гетьманат і зосередив у своїх руках усю повноту влади (законодавчу, виконавчу і судову):
- створено гетьманський уряд – Раду міністрів; гетьман призначав отамана (голову) Ради міністрів. Ним став полтавський поміщик Ф. Лизогуб;
• мав право затверджувати і розпускати уряд;
• призначав Голову найвищого суду і суддів:
• контролював зовнішньополітичну діяльність держави;
• керував збройними силами;
• міг оголошувати воєнний чи надзвичайний стан;
• без затвердження гетьманом жоден закон не мав сили;
- проводив амністію тощо.
Замість назви «УНР» запроваджувалася назва «Українська держава».
29 квітня 1918 p. новий гетьман дістав благословення митрополита.
Висновок
Унаслідок державного перевороту 29 квітня 1918 р. в Україні встановлено республіку з авторитарною формою правління, з міцною владою гетьмана П. Скоропадського.
Павло Скоропадський
(1873-1945)
Суспільно-політичний діяч, воєначальник, гетьман Української держави, представник старої української аристократії. Походив із славного козацького роду Скоропадських, з якого вийшло, починаючи з XVII ст. чимало державних і військових діячів і шанувальників національної культури.
Народився 3 травня 1873 р. у Вісбадені (Німеччина). Дитинство Минуло на Чернігівщині у батьківському маєтку. Батько був полковником російської армії. Навчався в Стародубській гімназії, Київському кадетському корпусі, в Пажеському корпусі в Петербурзі. Павло з дитинства виховувався у пошані до української старовини та культури.
З російсько-японської війни П. Скоропадський повернувся полковником, з 1912 р. він – генерал-майор, а в Першій світовій війні – генерал-лейтенант, командир гвардійської кінної бригади, згодом - восьмого гвардійського корпусу.
Лютнева революція застала його на Волині командиром 34-го армійського корпусу.
Серед української громадськості популярності П. Скоропадського сприяло те, що він першим з-поміж генералів царської армії влітку 1917 р. українізував свій кінний корпус, а через кілька місяців (16 жовтня 1917 р.) був обраний отаманом Українського вільного козацтва.
Діячі Центральної Ради, побоюючись його військ і Вільного козацтва, робили все можливе, щоб позбавити його впливу на маси.
Зростало невдоволення народних мас України Центральною Радою та її союзниками – німцями й австрійцями. У країні тривало безладдя. Громадськість почала схилятися до встановлення сильної влади.
29 квітня 1918 р. делегати з'їзду хліборобів проголосили Україну Гетьманатом – Українською Державою на чолі з Павлом Скоропадським. Переворот відбувся майже безкровно, лише в сутичці з Січовими стрільцями загинули троє вірних гетьманові офіцерів.
14 грудня 1918 р. до Києва підступали війська С. Петлюри. Того самого дня гетьман з допомогою німців виїхав за кордон, зрікшись влади.
У 1921 р. П. Скоропадський разом із сім'єю (у нього було три дочки і син) поселився у Ванзеє – мальовничому передмісті Берліна. Він брав активну участь у політичному та культурному житті української еміграції, зокрема заснував у Берліні український науковий інститут. Працював над своїми «Споминами», листувався з гетьманцями.
У 30-ті роки він тісно приятелював з колишнім президентом Західно-Української Народної Республіки Є. Петрушевичем.
У роки Другої світової війни П. Скоропадський, користуючись впливом і зв'язками в німецьких військових колах, визволив із тюрми чимало українських патріотів.
Загинув гетьман від ран, заподіяних йому бомбардуванням авіацією союзників баварської станції Платлінг 26 квітня 1945р. у м. Меттен (Баварія).
Погляди Павла Скоропадського
Павло. Скоропадський зробив спробу побудувати Українську державу на монархістсько-поміщицьких засадах, а водночас з тим намагався реалізувати у XX ст. українську державницьку ідею не як соціалістично-федералістську мрію, а як міцний державний лад на чолі з монархом.
Гетьманський режим був помірковано-консервативним. Павло Скоропадський сподівався, що державний переворот відкриє можливість побудови нової за формою Української держави, яка, спираючись на заможні верстви суспільства, утвердить стабільний політичний лад, що ґрунтуватиметься на засадах приватної власності та зуміє забезпечити національне відродження.
У внутрішній політиці П. Скоропадський обстоював принцип приватної власності як у промисловості, тaк і в сільському господарстві. Тому всі соціалістичні, експерименти він рішуче припинив.
Зважаючи на надзвичайну важливість установлення спокою і ладу на селі, гетьман розпочав підготовку до земельної реформи, щоб утворити міцний прошарок дрібних і середніх власників. Проте здійсни ці сподівання йому не вдалося, а реальний стан справ на місцях був далеким від сподівань Павла Скоропадського.
Вдалою виявилася національно-культурна політика П. Скоропадського, спрямована на відродження старовинних традицій, на українізацію. Гетьманат здобув широке міжнародне визнання.
Під впливом обставин погляди Павла Скоропадського змінилися на федералістські. 14 листопада 1918 р. він задекларував федеративну спілку з майбутньою небільшовицькою Росією. Він на той час вважав Україну рівноправною частиною майбутньої Російської Федерації, але без більшовиків, і готовий був використати всі ресурси України задля створення такої федерації, не зупиняючись навіть перед війною з більшовиками.
Федералістські погляди Павла Скоропадського були підставоюдля критики Українським національним союзом гетьманського режиму.
Відмовою від державної самостійності гетьман розраховував здобути якщо не допомогу, то хоча б прихильність з боку Антанти, але того не сталося.
В еміграції Павло Скоропадський відмовився від федералістських ілюзій щодо Росії. Він знайшов у собі сили повернутися до активного політичного життя, ставши провідником українського монархічного руху. Очолюваний ним союз гетьманців-державників став в еміграції досить впливовою політичною силою, яка мала на меті об'єднання зусиль українського руху для боротьби за незалежність. Гетьманські організації існували в Німеччині, Франції; Великій Британії, Польщі, США Канаді, інших країнах.
Внутрішня та зовнішня політика Української держави і ставлення до неї в суспільстві
2. Внутрішня політика
1. Перетворено УНР на Українську державу монархічного типу на чолі з гетьманом. Сформовано уряд - Раду міністрів.
Голова уряду – Ф. Лизогуб (голова Полтавської земельної управи, октябрист, нащадок славного козацького роду, великий поміщик із Лівобережжя. Батько був одним із найближчих друзів Г. Г. Шевченка).
Члени уряду:
Дмитро Дорошенко (історик) – міністр закордонних справ. Походив із козацько-дворянського роду на Глухівщині. У студентські роки брав участь у діяльності Революційної української партії (РУП), під час Першої світової війни дістав призначення крайового комісара Галичини та Буковини з правами генерал-губернатора.
Микола Василенко (професор історії Київського університету) – міністр освіти та мистецтв. Виходець із селян Чернігівської губернії. Написав наукові праці з історії Гетьманщини. Якийсь час був членом Тимчасового уряду Росії. Кадет.
М. Чубинський (професор Харківського університету) – міністр юстиції. Син відомого етнографа, автора пісні «Ще не вмерла України», український діяч і знаний правник. Стояв на правих позиціях, але до політичних партій не належав.
О. Рогоза (командувач однієї з армій Румунського фронту) – військовий міністр. Бойовий генерал, представник старовинного Українського роду.
A. Ржепєцький (відомий київський фінансист) – міністр земельних справ.
В. Колокольцев – спершу державний секретар, згодом міністр внутрішніх справ.
Представники соціалістичних партій увійти в уряд гетьмана відмовилися.
Особливістю нового уряду було те, що він формувався не за партійною, а за професійною ознакою.
2. Значної увагу було приділено впорядкуванню Місцевого управління:
• розігнано органи місцевого самоврядування;
• призначено губернських і повітових старост, переважно з місцевих поміщиків, земських діячів;
• в Київ, Одесу, Миколаїв призначено отаманів;
• міську, повітову міліцію переведено в державну варту (поліцію);
• перевибори органів місцевого самоврядування проведено на підставі майнового цензу;
• газети потрапили під жорстоку цензуру, заборонялися критика уряду, проведення зборів, мітингів, маніфестації.
Наведення порядку чиновницький апарат здійснював авторитарними та репресивними методами.
3. Основна опора гетьманського режиму:
• великі землевласники;
• буржуазія;
• старе чиновництво царських часів, з-поміж яких було чимало прихильників «єдиної і неподільної Росії».
4. Вирішення земельного питання:
• відновлено приватну власність на землю;
• поміщики за допомогою каральних загонів почали стягувати з селян контрибуції за втрати та знищене майно;
• селянам довелося повернута поміщикам землі й реманент, відшкодувати витрати, яких зазнали поміщики;
• поміщикам надавалося право використовувати примусову працю;
• оголошено про поновлення свободи продажу-купівлі землі;
• розроблявся новий земельний закон, за яким:
- усі великі земельні нитям підлягали примусовому викупу державою і продавалися селянам по 25 десятин в одні руки;
- окремі господарства могли зберегти до 200 дес.
- лісові угіддя залишалися за власниками і в розподіл серед селянства не потрапляли.
Така реформа відповідала інтересам заможних селян.
Мета аграрної реформи – створення міцного прошарку дрібних і середніх власників, тобто продовження столипінської реформи, від якої гетьман був у захваті. Більшість селян була незадоволеною, що спричинило масові селянські повстання. Негативно поставилися до реформи і великі землевласники.
5. Розвиток промисловості:
• поновлювалися в правах власники фабрик, заводів, рудників, шахт;
• відновлено приватну власність;
- націоналізовані підприємства повертали попереднім власникам;
• поступово відновлено залізничний рух;
• засновано нові акціонерні компанії;
• відроджено промислові,підприємства та біржі;
• промислові та торговельні кола дістали можливість суттєво виливати на економічну політику влади; відбувався широкий збут товарів до Австро-Угорщини та Німеччини;
• скасовано 8-годинний робочий день;
• господарі на свій розсуд визначали рівень заробітної платні й тривалість робочого дня;
• встановлювалися покарання за участь у страйках;
• обмежувалися фінансовій економічні функції профспілок: обмежувалася свобода профспілкової діяльності, їм заборонялося втручатися в питання найму та звільнення робітників;
• швидко зростало безробіття (у липні 1918 р. – 200 тис. осіб):
Ці заходи викликали невдоволення робітників. Уже в червні розпочалися масові виступи. Відбувався тривалий-страйк робітників,
6. Для зміцнення грошової системи:
• організовано діяльність міністерства фінансів;
• налагоджено грошовий обіг і вдосконалено грошову систему. Українські гроші (гривні), забезпечені природними багатствами України (головним чином цукром), стали стабільними;
- створено державний бюджет;
• відкрито кілька українських банків.
7. Створення регулярної української армії:
• оголошено про відновлення козацтва як окремого стану населення і частини війська;
• затверджено проект формування восьми корпусів і чотирьох кінних дивізій ;
• для підготовки офіцерів засновано спеціальні військові школи;
• введено погони і військові звання;
• затверджено текст урочистої присяги на вірність гетьману;
• прийнято закон, за яким військовим заборонялося вступати до партій та об'єднань, що мали політичний характер, а також брати участь у мітингах маніфестаціях;
• на листопад було призначено мобілізацію, яка мала дати 85 тис. вояків, але подальші події зірвали ці плани;
• реорганізовано і зміцнено державний флот.
У жовтні 1918 р. понад 70 % кораблів Чорноморського флоту підняли українські прапори та прийняли присягу на вірність Україні.
8. У галузі культури:
• відкрито понад 150 українських гімназій;
• українську мову визнано державною;
• прийнято закон про обов'язкове вивчення української мови, історії, географії України, історії української літератури;
• вийшло з друку кілька мільйонів примірників українських підручників;
• відкрито два українських державних університети – у Києві та Кам'янці-Подільському;
• у російських університетах (Київському, Харківському, Одеському) почали працювати кафедри української мови, літератури, історії та права;
• засновано широку мережу загальнокультурних закладів та установ: Державний український архів, Національну галерею мистецтв, Український історичний музей, Українську національну бібліотеку (налічувала понад 1 млн. книг, серед них багато стародруків), Український театр драми та опери, Українську державну капелу під керівництвом О. Кошиця, Державний симфонічний оркестр під керівництвом О. Горілого тощо;
• у листопаді 1918 р. відкрито Українську академію наук, президентом якої став В. Вернадський. Мала три відділи: історико-філологічний, фізико-математичний та соціально-економічний.
Перші академіки: Я Багалій, А. Кримський,
М. Петров, С. Смапь-Стоцький, B. Вернадський, М. Кащенко, C.Тимошенко, М.Туган-Барановський, О. Левицький, П. Тутковський, В. Косинський, Ф. Тарнавський.
• Влітку 1918 p. було створено Українську автокефальну православну церкву на чолі з митрополитом В. Липківським.
Василь Липківський
Відомий український церковний діяч, який був митрополитом Київським і всієї Русі Української автокефальної православної церкви. Ініціатор створення Всеукраїнської Церковної Ради, очолював український громадський рух за автокефалію, яку і було створено за гетьманату у 1918 р. Проводив українізацію церковного життя. Першу церковну службу українською мовою правив у Києві. Зазнавав переслідувань з боку більшовицьких органів влади.
3. Зовнішня політика Української держави
1. Українська держава встановила дипломатичні відносини з Грузією, Доном, Кримом, Кубанню, Литвою, Фінляндією, Голландією, Іспанією, Данією, Норвегією, Швецією, Швейцарією, Болгарією, Польщею, Російською Федерацією, Німеччиною (гетьман навіть встиг відвідати її з офіційним візитом), Австро-Угорщиною та іншими державами.
2. Пріоритетний характер мали стосунки з центральними країнами. У вересні 1918 р. П. Скоропадський здійснив візит до Німеччини і мав переговори з Вільгельмом II.
3. Гетьманщина мала посольства в 12 країнах світу.
4. Україну визнало 30 країн світу, 10 із них мали представництва в Києві. Україна мала своїх представників у 23 державах.
5. Тривалий час у Києві велися переговори з Радянською, Росією про укладення мирної угоди та визнання кордонів.
12 червня1918р.підписано перемир'я з Радянською Росією. Утім мирної угоди так і не було укладено, бо делегація Раднаркому відмовилася від подальших переговорів.
6. Велася дипломатична боротьба за повернення українських територій, які залишилися за межами України – частини Бессарабії, Криму, Холмщини і Підляшшя. Хоча того не сталося, офіційні запити Гетьманату до інших країн щодо повернення відторгнутих земель мали велике політичне значення.
4. Боротьба проти гетьманського режиму
1. Відбувся загальноукраїнський страйк залізничників (липень 1918 p., 200 тис. страйкарів).
2. Особливою активністю відзначалося селянство, яке не хотіло віддавати владі вирощений хліб і розгорнуло боротьбу проти гетьманських і окупаційних військ.
3. Селянські виступи відбулися у Звенигородському і Таращанському повітах на Київщині, повстання охопило десятки тисяч селян (влітку 1918 р.).
4. Повстанська боротьба на Чернігівщині. Керував повстанням штаб на чолі з полковником М. Кропив'янським.
5. На Правобережжі повстанців налічувалося понад 40 тис. чоловік. Селянські загони були добре озброєні, вони мали кулемети та гармати.
6. Повстанський рух на Катеринославщині та в Північній Таврії, який мав анархістське забарвлення. Виник він у районі Гуляйполя Олександрійського повіту під керівництвом Н.Махна.
Повстанці виступали за відновлення радянської влади, але їхнє розуміння рад мало свої особливості: ці органи у всьому мали бути підзвітними місцевому населенню і повністю визначати політику на місцях без будь-якого впливу центру.
Висновки
• Жорсткий окупаційний режим, установлений німецько-австрійським військовим командуванням, викликав у населення невдоволення.
- Характерна опозиційність усіх політичних сил і в місті, і в селі гетьманському режиму.
5. Анулювання Брестського миру і новий наступ військ РСФРР на Україну
11 листопада 1918 р. Раднарком РСФРР видав директиву про надання військової допомоги трудящим України силами дивізій, сформованих у нейтральній зоні на території РСФРР. Утворено Укрреввійськраду, до якої увійшли В. Антонов-Овсієнко, В. Затонський, Й. Сталін, Г. П'ятаков.
13 листопада 1918 р. Після поразки Німеччини в Першій світовій війні більшовики розірвали Брестську мирну угоду, укладену між РСФРР та державами Четверного союзу. РСФРР зняла з себе зобов'язання не,втручатися у внутрішні справи України і розпочала наступ в Україну. В Україну наступали війська під командуванням В. Антонова-Овсієнка.
28 листопада 1918 р. Більшовицький керівний центр затвердив Тимчасовий робітничо-селянський уряд України в м. Суджа Курської губернії. Його очолив Г. П'ятаков, а згодом – X. Раковський,
29 листопада 1918 р. Маніфест Тимчасового робітничо-селянського уряду про відновлення влади рад в Україні.
Грудень 1918 р. Під приводом надання допомоги робітникам і селянам України, які повстали проти гетьманщини, радянські війська розпочали наступ на Харків і Київ, прикриваючись маріонетковим Тимчасовим робітничо-селянським урядом 1-ша і 2-га повстанські дивізії, утворені з партизанських загонів у «нейтральній зоні»).
Розпочалася Друга війна Радянської Росії проти Української Народної Республіки.
Грудень 1918 р. 1-ша повстанська дивізія просувалася на південний захід, щоб захопити Чернігів і Київ, 2-га дивізія наступала на Харків.
Контрольні запитання
1. Радянська влада в Україні була проголошена?
2. Вкажіть, хто очолив делегацію УНР 1 січня 1918 р., на переговорах у Брест-Литовську?
3. Назва держави гетьмана П.Скоропадського?
4. Дата проголошення П.Скоропадського гетьманом України?
5. Головою Кабінету Міністрів гетьманського уряду було обрано?
6. «Закриття власниками підприємств та масове звільнення робітників з метою змусити їх відмовитися від своїх вимог і погодитися на гірші умови праці – це…»?